---Вісімнадцята мить весни.---

Немає в світі чудес!
Зовсім немає чудес!
Так говорила фея – дивувався,
Просто дивувався…
Поїзд скотився із рельс,
і корені вразив стрес,
Та я не здався – я 
піддався!
[-- читать дальше --]
Сказані слова, віддані борги,
Вже зруйновані і спалені мости…
Знову я в вогні, і в мені лиш ти –
Вісімнадцята мить весни!

Віддати можна життя, або продати його,
Купити, або навіть обміняти,
Так просто обміняти…
У карнавалі подій не розпізнати добро,
Так само, як і зло,
Не розпізнати!

Сказані слова, віддані борги,
Вже зруйновані і спалені мости…
Знову я в вогні, і в мені лиш ти –
Вісімнадцята мить весни!

---Гайвори---

Пластмасові кістки стогнуть
Під часописами снів наших,
Розривалося в шматки небо,
А ми все сподівались буде краще.
І стелилися під наші ноги
Целулоїдні мотки фальші,
Та іржою в кров розбиті ребра…
А-а-а…
А ми все вірили що прийде весна-а-а,
Як діти вірили, вірили, а

Гайвори кричали, гайвори кричали, кричали
Гайвори кричали, гайвори кричали, кричали
Гайвори кричали, гайвори кричали, кричали
Гайвори кричали, вони краще знали, аніж ми…

І думала за нас доля
Складаючи сумні вірші,
Стрибаючи з вогню в воду,
Викреслюючи зайві тижні.
Всім тим хто запізнився знову
Приходила в важкім намисті
Стрибала, щоб стріляти знову…
А-а-а…
А ми все вірили що прийде весна-а-а,
Як діти вірили, вірили, а

Гайвори кричали, гайвори кричали, кричали
Гайвори кричали, гайвори кричали, кричали
Гайвори кричали, гайвори кричали, кричали
Гайвори кричали, вони краще знали, аніж ми…

---Кіно---

Кіно зі шрамом…
Не вистачило сили щоб злетіти до небес по парам
Розлучились,
І попадали зорі у розлите вино.
Твої мрії браслетами скули чиїсь руки, завели за спину,
І я не відчуваю вже давно твоє тепло.

Вже на озеро схоже море,
Я так хочу бачити тебе;
Радість, біль, щастя і горе,
Гостре лезо збуджує мене!
Мої вени — сіль з водою,
Твої сльози злиже ніч!
Мої вени — сіль з водою,
Твої сльози злиже ніч!

Горілка з соком,
Розбудить гіркий присмак і залишить перед Новим роком
Пам’яті короткої довге тавро.
Попадаю,
І що робити далі, чи лишитись, чи піти не знаю
І заглядує вітер у розбите тобою вікно.

Вже на озеро схоже море,
Я так хочу бачити тебе;
Радість, біль, щастя і горе,
Гостре лезо збуджує мене!
Мої вени — сіль з водою,
Твої сльози злиже ніч!
Мої вени — сіль з водою,
Твої сльози злиже ніч!

---Лети---

Сміялося небо, хотілось злетіти,
І рвались легені в останній день літа.
На крок всі позаду безглузді події,
Й немає кордонів, що стримали б мрії.
Запалені сонцем стомилися вії,
І сухо у горлі від ейфорії:
За хід чи у дамки, чи у старі діви,
Без правди — в багаття, за правду — у прірву

Лети, щоб не ввійти пішки в завтра,
Лети, лети!
Роби, що вважаєш вартим –
Та краще летіти, аніж повзати, як гади!

Нас довго учили всьому та потроху,
Майже приручили, та вказали дорогу,
Кому веселитись, кому із під пахви
Стріляти у спину за дитячі жарти!
Та що тут казати, завжди маєш вибір:
Триматись на крилах, чи лежати на спині.
Й куди б не виводили наші пороги,
Тому хто злетів не потрібні дороги!

Лети, щоб не ввійти пішки в завтра,
Лети, лети!
Роби, що вважаєш вартим –
Та краще летіти, аніж повзати, як гади!

---Квіточка ---

Я маленька квіточка біля дороги,
Хай оминають мене всі тривоги,
Що ідуть з міста, з вашого дому.
Я тут зростала доглянута вітром,
Що спокушав мене свинцем і сріблом,
Пестив дощами, рвав з мене листя.
Великі магістралі
І на землі, в астралі
Часові спиралі манять далі від реалій.
Знову нові перегони,
Знову нові перешкоди,
Небезпечні фантастичні пригоди.
Токсичні відходи…

А хижаки вже набралися СНІДу,
Зачіска нова зіб’є їх зі сліду,
Темрява спинить.
Цвяхами шини, чорні машини.
Знову агенти навколо шниряють,
Знову агенти маленьких шукають,
Лише маленькі завжди виживають.
Великі магістралі
І на землі, в астралі
Часові спиралі манять далі від реалій.
Знову нові перегони,
Знову нові перешкоди,
Небезпечні фантастичні пригоди.
Токсичні відходи…

— Верби ---

Сонце падає з неба,
Жовтим сліпить нам очі.
Сонце, сонце,
Не треба забирати у нас темні ночі.
Забирати у нас назавжди рожеві сни,
Залишивши на згадку на асфальті криваві сліди.

Ми замерзали в заметах від реалей шукавши свободу.
Так часто грали на нервах і свобода раптово запахла кров’ю.
Хоч ніхто з нас не був на війні – 
Довелося тут 
Надивитись на зхресний покій дружих рук.

А ми так чекали на дощ,
Ми жадали з неба води,
Мріяли впасти спочити на саме дно
Щоб залишитись назавжди
Слухати шепіт дерев і лічити зірки,
Та куди не глянь тепер – чорні…

Прийміть його верби за рідного сина,
Бо він ще дитина.
Приспіть його тіло, звільніть його крила,
Бо він ще дитина.
Врятуйте від болю людської брехні, побутових проблем,
Від ранніх морщин, сталевих пластин, сентиментальних поем...

  — Скажи мені--
Скажи мені, чому буває день і ніч?
Скажи, чом птахи відлетіли, а ми – ні7
Змалюй події, що наснились тобі.
Сьогодні чув, як ти розмовляла у сні.

Я бачив вчора, як зорі падали тобі до ніг, 
Я бачив їх, як той минулорічний сніг.
Я чув, як тихо шепотіли дерева вночі.
Дивись, скільки зірок вже впало,
Спробуй їх полічить.

Потримай сонце в руках,
Погрійся в ніжних променях його,
Забудь про страх.
Поглянь крізь пальці,
Ти побачиш синє небо через скло.
Я хочу туди, з тобою туди,
Я хочу туди, де можна сидіти на хмарі,
Звісивши ноги вниз.
Можна сидіти на хмарі…

Скажи мені, чому буває день і ніч?
Скажи…